Досьє кандидата: Анатолій Гриценко - полковник, який не вміє підкорятись

Depo.ua представляє кандидатів у Президенти України на виборах 2019 року

Depo.ua представляє кандидатів у Президенти України на виборах 2019 року. Ми проаналізували кандидатури тих, хто висловив бажання керувати нашою країною, з точки зору їх біографій, кар’єрних здобутків, участі у скандалах, володінні бізнесами та нерухомістю, оголошених обіцянок, впливу в Україні та за її межами. Ми зробили це, аби кожен виборець міг спокійно і вдумливо вивчити людину, яку він збирається обрати на найвищий державний пост. Впевнені, досьє, створеним журналістами Depo.ua вам вдасться здійснити вдалий вибір.

Наступним об’єктом дослідження проекту ВИБОРИ-2010 від Depo.ua став неодноразово непрохідний» Анатолій Гриценко.

БІОГРАФІЯ

Анатолій Гриценко родом з Черкащини – він народився 25 жовтня 1957 року у селі Багачівка Звенигородського району в родині гірничого рятувальника. Мати, Ганна Тихонівна, працювала на будівництві, у комунальних підприємствах. В неї є ще одна дитина - молодший на сім років брат Анатолія Віталій. Військовий, майор запасу. Степан Гриценко помер у 2013 році, а мама живе у Ватутиному на Черкащині, куди батьки переїхали невдовзі після народження старшого сина.

Під впливом батька, який був ветераном Другої світової і кілька повоєнних років віддав службі в армії, Анатолій також будував кар’єру військового. Після восьмого класу школі він вступив до Київського суворовського військового училища. Потім продовжив навчання у Київському вищому військовому авіаційному інженерному училищі на факультеті авіаційного обладнання.

У 1979 році, в рік, коли народився його первісток у першому шлюбі, Гриценко отримав призначення в авіаційний полк, що був дислокований біля міста Охтирка на Сумщині.

Але у 1981 році повернувся з провінції, вступивши до ад’юнктури, де згодом захистив кандидатську дисертацію на тему "Автоматизація управління важким військово-транспортним літаком на режимі посадки".

Далі кар’єра Гриценка продовжилася у військово-науковому напрямку – вісім наступних років він займався викладацькою роботою в рідному КВВАІУ. Тоді ж біографи Гриценка зафіксували і його перший потяг до політичної активності – саме в той час майбутній кандидат у президенти приєднався до демократичної платформи в КПРС.

Згодомі крива долі привела Гриценка у новостворене в 1992 році Управління військової освіти Міністерства оборони. Вже наступного року він відбув до США на навчання Завданням була адаптація військової освіти України до нових реалій.

1993 року потрапив до США, де провів кілька наступних років, постигаючи різні військові та політичні премудрості. Після США повернувся до того самого Управління освіти в Міноборони.

Наступний період життя Гриценка був пов’язаний з Олександром Разумковим, який у 1997 році запросив Гриценка працювати в апараті Ради національної безпеки та оборони. Разумков у той час був заступником секретаря РНБОУ.

У 1999 році Гриценко залишив військову службу, очоливши Центр імені Разумкова, створеному після смерті науковця.

Відтоді й почалася активна фаза політичного життя Гриценка, яка нині переживає неабияке піднесення, оскільки Гриценка натепер багато хто розглядає як потужного кандидата на найвищу посаду у країні.

РОДИНА

Майже чверть століття Гриценко прожив у шлюбі зі своєю першою дружиною, Людмилою, яка народила йому двох дітей – первістка Олексія (1979) та доньку Світлану (1982).

Приводом для розлучення стала любов Гриценка до Юлії Мостової – київської журналістки, чий батько Володимир Мостовий був головним редактором впливового тоді "Дзеркала тижня", а цивільний чоловік Олександр Разумков – відомим політиком та соратником президента Леоніда Кучми.

Саме Олександр Разумков відкрив для Гриценка двері у світ української політики. Ще у 1997 році, коли Разумков був заступником секретаря РНБОУ, він запросив Гриценка на роботу в Раду. А потім залишив йому у спадок грантову установу - Український центр політичних та економічних досліджень.

Після смерті Разумкова у 1999 році від невиліковної хвороби Гриценко очолив Центр, який згодом перейменували на честь померлого керівника у Центр Олександра Разумкова.

Приблизно у цей час Гриценко пішов зі своєї сім’ї. Як він пояснював згодом у своїх інтерв’ю, коли відчув, що полюбив Юлію Мостову. "Відразу ж прийняв рішення і пішов з сім'ї, ще не знаючи, чи буде взаємною моя любов".

З Мостовою Гриценко одружився у 2003 році, усиновивши і сина Разумкова Гліба, якому на той момент було 5 років. У шлюбі Мостової та Гриценка в 2004 році народилася і спільна донька Ганна.

Після закріплення цього союзу ще одним членом родини Гриценка стало можна вважати і його нового тестя – журналіста Володимира Мостового. Саме Мостовий, який зробив кар’єру радянського журналіста і неодноразово наражався на критику через свої тенденційні публікації у "Прапорі комунізму", створив "Дзеркало тижня", яке стало новим явищем в український журналістиці. Він же допоміг і своїй доньці і майбутній дружині нинішнього кандидата в президенти досягти успіхів у журналістській кар’єрі.

Старший син Гриценка Олексій, який народився у 1979 році, декілька разів виринав у публічному просторі. Вперше це було під час Революції гідності, коли він був одним активних учасників руху «Автомайдан». Після Революції він засвітився у Громадській раді Національного антикорупційного бюро України.

ПОЛІТИЧНА КАР’ЄРА І ЗДОБУТКИ

В політику Гриценко був "втягнутий" ще до проголошення незалежності. Викладаючи у КВВАІУ і перебуваючи у лавах КПРС Гриценко в 1990 році вступив до так званої "Демократичної платформи КПРС". Саме в той час, подейкують, Гриценко зійшовся з майбутнім першим міністром оборони України Костянтином Морозовим. Саме він і витягнув полковника з училища у міністерство, зробивши його начальником аналітичного відділу управління військової освіти.

Ця посада стала для Гриценка стартом за океан, оскільки він потрапив в групу офіцерів, що у 1994 році були направлені на стажування у Сполучені Штати Америки. Пару років в США майбутній міністр оборони проходив мовну підготовку і стажування для іноземних офіцерів в Університеті військово-повітряних сил США.

Після повернення з Америки в Україну Гриценко очолив науково-дослідний центр Генштабу українського оборонного відомства і пропрацював там до 1997 року. Цей центр мав бюджетне фінансування, а також отримував допомогу на проекти від донорів з-за океану. І займався, переважно, методологією реформування української армії.

В 1997 році в житті Гриценка з’явився Олександр Разумков, який після грандіозного конфлікту з Табачником працював під крилом тодішнього впливового секретаря РНБОУ Горбуліна. Він запропонував Гриценку очолити аналітичну службу апарату РНБОУ. Разумков в той час активно розвивав за допомогою грантів донорів з Європи та США свій Український центр економічних і політичних досліджень. Потому як Разумков помер у 1999 році Гриценко закінчив із військовою службою і очолив замість свого друга цей Центр, який згодом набув імені Разумкова.

Відтоді у інформаційному просторі про Гриценка стали чути як про експерта з реформування збройних сил. Неабиякої підтримки у створенні цього іміджу Гриценку надавала і газета «Дзеркало тижня», яка регулярно публікувала статті відставного полковника і інтерв’ю з ним.

Загалом позиція Гриценка була опозиційною до влади Леоніда Кучми. Масла у вогонь тодішнього опозиційного руху підлило вбивство Георгія Гонгадзе, яке згуртувало його колег. Але гучно про свої політичні амбіції Гриценко не заявляв до 2004 року, віддаючи перевагу позиціонуванню себе як експерта.

Але напередодні президентських виборів 2004 року Гриценко відкрито підтримав Віктора Ющенка і взяв участь у Помаранчевій революції.

Внесок Гриценка у перемогу Ющенка виявився грандіозним – про це принаймні свідчить призначення його міністром оборони. При цьому військове відомство Гриценко очолював і в кабміні Тимошенко, і в уряді її наступника Юрія Єханурова. Навіть уряд Януковича, який утворився у 2006 році, успадкував Гриценка.

СКАНДАЛИ

Кредісов

Щоразу, коли Гриценка хочуть вразити у найболючіше місце, йому неодмінно згадують такого персонажа як В’ячеслав Кредісов.

Саме його призначив своїм заступником Гриценко, щойно став міністром оборони у 2005 році. І вже буквально відразу імідж міністра почав зазнавати потужних ударів, оскільки почали випливати подробиці з минулого. Та й на новій посаді куратора міноборонівських финансів, будівництва, надлишкового майна, землі та квартирного питання Кредісов примудрився відразу ж почати встрявати у скандали.

Так, у ЗМІ потрапила інформація, що наприкінці 90-х Кредісов, який на той момент був успішним підприємцем, потрапив у СІЗО через звинувачення у рекеті, торгівлі наркотиками, зброєю та нелегальним алкоголем. Тоді Кредісову вдалося уникнути довготривалої відсидки, але по виході з СІЗО він виявився значно "худішим" у матеріально-фінансовому плані.

Незабаром фігурант вдався до громадської діяльності, намагаючись своєю публічністю застрахуватись від майбутніх наїздів. Але у 2004 році він знову опинився у СІЗО – на цей раз за обвинуваченням у вимаганні хабарів – нібито за вирішення питань по оренді приміщень у одному зі столичних вишів, яким на той момент керував батько Кредісова.

З-під кримінального переслідування він вийшов незабаром після обрання президентом Віктора Ющенка і формування кабміну під керівництвом Юлії Тимошенко. А справу проти нього було закрито вже після того, як Ющенко підписав указ про призначення Кредісова заступником Гриценка.

Реноме заповзятого ділка супроводжувало заступника міністра і під час перебування на посаді. В ті роки МО стрясали потужні скандали. Йшлося про незаконне відчуження земель, махінації з майном та грошима. На поверхню випливали скандали з виведенням з міноборони власності на мільйони.

Згодом Кредісова зі скандалом звільнили з посади, але волі не позбавили – засудили інших, більш дрібних посадовців. І це давало підставити для складних запитань до міністра.

А в 2012-му році Анатолій Гриценко, який йшов у Раду за списком Тимошенко, та В'ячеслав Кредісов обмінялися взаємними звинуваченнями: екс-міністр назвав свого екс-заступника злочинцем. А Кредісов в помсту звинуватив екс-шефа в тому, що той щомісяця вимагав у нього 25 тисяч доларів.

Ті скандали в міноборони також долі залишаються болючими згадуванням для Гриценка, від імені якого і діяли махінатори. Хоча згодом і було з’ясовано, що нібито Гриценко не знав, що від його імені підписуються якісь сумнівні договори, але осад залишився…

Комітет опору диктатурі

Неуживчивість і незлагідність Гриценка, через яку від нього регулярно втікають партнери, соратники та підлеглі, зіграла з ним дурний жарт у 2011 році. Тоді, у рамках проекту з повалення влади Януковича тодішніми опозиціонерами було організовано так званий Комітет опору диктатурі. До нього увійшли практично всі партії національно-демократичного спрямування, включаючи "Нашу Україну", "Батьківщину", "Свободу" та інші менш відомі широкому загалу політоб’єднання. Був у складі КОДу і Гриценко зі своєю "Громадянською позицією".

І от у листопаді 2011 року, коли був розпал підготовки до парламентських виборів, Гриценко потужно грюкнув дверима перспективного на той момент опозиційного об’єднання, заявивши про вихід його партії з лав об’єднання.

Він звинуватив інших представників опозиційних партій, які перед тим проголосували у Раді за новий закон про вибори у тому, вони "забезпечили Банковій консенсусне схвалення законопроекту Януковича, що був підготовлений без опозиції, спрямований проти опозиції і має за мету забезпечити контроль президента над новим парламентом, який обиратимуть у жовтні 2012 року".

Втім реальним підсумком демаршу Гриценка було нівелювання ролі КОДу. І на думку багатьох спостерігачів саме це у значній мірі зіграло на користь Януковичу, оскільки у ряди опозиції було вбито черговий потужний клин.

Рада НАБУ

Наступний скандал навколо прізвища Гриценка розгорівся вже після Революції гідності, коли нова влада почала створювати Національне антикорупційне бюро України. Втрапив у скандал син Анатолія Гриценка Олексій, який був одним з лідерів Автомайдану і претендував очолити Громадську раду НАБУ.

Так власне і сталося. Але згодом виявилося, що Гриценко приховав факт того, що він є депутатом Київради. А закон прямо забороняв участь у Раді НАБУ людей, що мають представницькі мандати. Окрім Гриценка в раді опинилися і такі одіозні персонажі як Віталій Шабунін, який у 2014 році балотувався за списком "Громадянської позиції" та Дмитро Шерембей, який до того мав кілька "ходок" за майнові злочини.

Коли спливло, що очільник Ради незаконно став головою цього органу, керівника Ради по-тихому змінили. Але скандал все одно став суспільним надбанням.

ТСК по оборонці

На засіданнях ТСК щодо розкрадань в оборонці не раз говорилося про Анатолія Гриценка і часи, коли він був міністром оборони (2005-2007 роки). Нардеп БПП Іван Вінник, який також є секретарем Комітету ВР з питань нацбезпеки та оборони і голова ТСК прямо звинувачував Гриценка в розкраданнях ЗСУ. От тільки залізних доказів цього так і не знайшли. Щоправда той самий вінник зазначав, що документи часів Єханурова прем'єра та Гриценка міністра оборони - переважно знищені. Щоправда, негативний імідж у ЗМІ Гриценку створили. 

ОТОЧЕННЯ

Люди, які так чи інакше стикалися з Гриценком, говорять, що будувати з ним комунікацію – дуже важко. Анатолій Степанович по кожному питанню має свою думку. І просто не допускає варіантів, коли його думку хтось може не поділяти. Тож рано чи пізно, так чи інакше, але люди з оточення Гриценка зникають.

Про це побіжно свідчить і те, що вже довгий час Гриценко не може сформувати стабільну команду на вибори – ані на центральному рівні, ані на рівні областей. також він збирає різного роду "біженців"-антикорупціонерів калібру Мустафи Найєма, Світлани Заліщук, Сергія Лещенка...

Вірною подругою полковника залишається його дружина Юлія Мостова, яка єдина уникає загрози бути викинутою з команди за інакодумство. Тож Юлія Володимирівна залишається практично єдиною людиною, яка може впливати на Гриценка.

Юлія Мостова є випускницею журфаку Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Як журналіст здобула певну популярність у роки розквиту газети «Киевские Ведомости», у якій була міжнародним оглядачем. А в 1994 році перейшла в газету свого тата "Дзеркало тижня", ставши там заступником головного редактора та редактором відділу політики. З 2011 року, після відходу Володимира Мостового на пенсію, очолила видання.

Теоретично вплив на кандидата може чинити його старший син Олексій. Але про це можна говорити лише гіпотетично, оскільки авторитарність Анатолія Гриценка навряд чи залишає можливість його сину давати свої поради батькові.

ЗОВНІШНІ ЗВ’ЯЗКИ

Про сталі зв’язки Анатолія Гриценка зі світовими лідерами говорити не доводиться, адже рівень його представництва не досягав рівня Порошенка чи Тимошенко. Але оскільки мала місце тривала співпраця очолюваних Гриценком структур з американськими грантодавцями на кшталт Джорджа Сороса, можна говорити про певний зв’язок з впливовими американськими фінансовими колами. Але про рівень такої співпраці і про можливий взаємний вплив сторін одна на одну відомо натепер мало.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Вибори 2018: Повне оголення