Округ №213: Хто почує голос Троєщини

Журналісти Depo.ua в рамках проекту "Вибори-2019. Повне оголення" створили електоральну карту виборчих округів. Ми розповідаємо як змінювались межі округів, хто і коли перемагав на окрузі, а головне завдяки чому, які технології застосовувалися, які були успішними, а які – ні. Хто претендує на цей округ на майбутніх виборах та які у них позиції. Все ця інформація - вже у відкритому доступі на порталі ВИБОРИ-2019.

Центр - місто Київ, Деснянський район

Опис меж - частина Деснянського району міста Києва

Місцезнаходження ОВК - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація

Кількість виборчих дільниць - 76

Орієнтовна кількість виборців - 167 985

Столична Троєщина хоч і віддалена від урядового кварталу, де вирішуються головні проблеми країни, проте у своєму виборі президентів кияни з Троєщини мало чим відрізняються від киян з інших спальних районів Києва. У 1999 році майже 66 тисяч голосів жителі тоді ще Ватутінського району віддали за Леоніда Кучму, 26,5 тисяч - за Петра Симоненка. Вже за 5 років беззаперечним лідером президентських перегонів тут, як і скрізь по Києву, став Віктор Ющенко. По деяких дільницях розрив між ним і Віктором Януковичем сягав півтори тисячі голосів.У 2010-му в середньому на тисячу голосів Януковича на Троєщині випереджала Юлія Тимошенко. На дочасних, восени 2014-го, приблизно на стільки ж вона відставала від Петра Порошенка. Приблизно однаковий результат в Деснянському районі столиці показали Олег Ляшко, Анатолій Гриценко і трохи неочікувано Сергій Тигіпко.

Округ №213 (на президентських виборах він, зазвичай, 216-й), який розташований у межах багатолюдного житлового масиву Вигурівщина-Троєщина, має низку особливостей, без урахування яких кандидатам немає чого потикатися на "Трою". І це зовсім не криміногенність району, яку йому приписують міфотворці. Власне, особливостей кілька. Перша – не лише географічна віддаленість спальника від центру, але й віддаленість від владного ока. Сюди інколи забрідають міські чиновники бювет відкрити чи похвалитися велодоріжками. Якими до роботи на правобережжі не кожен ризикне вирушити. Лише після Майдану Деснянським районом керувало троє осіб – "свободівець" Петро Кузик, після нього Вадим Онуфрійчук – нині депутат Київради від БПП-"Солідарність". Нинішньому ж голові, Геннадію Заболотному, у березні НАБУ вручило підозру через декларування недостовірної інформації. Одним словом, на довго керівники району не затримуються.

Друга особливість – значна кількість соціально незахищених категорій населення з одного боку, з іншого – не бідні люди, які придбали квартири у віддаленому районі, бо ціни на житло тут просто нижчі. Таким чином, кандидатові у депутати доводиться враховувати обидва фактори – і гречку роздавати, і транспортне покращення обіцяти, і займатися очищенням масиву від розливайок і наркокубел. До речі, про розливайки. Столична влада нещодавно демонтувала місцеві гинделики з оковитою, але замість них з'явилися… пивні точки без туалетів. То ж з приходом тепла район потопає у смороді сечі. Але це не ознака даного району, а явище, яке можна винюхати скрізь у Києві.

Третя особливість – низька активність виборців. На Троєщині пенсіонери, які традиційного ходять на вибори, становлять меншість. Це молодий район, а молодь, як відомо, голосувати не любить. Ще один фактор – тут дуже багато людей, які орендують житло і на вибори не ходять через відсутність реєстрації. Нижче ми згадаємо, як через цю проблему Троєщина ніяк не могла обзавестися своїм депутатом у Раді.

Четверта особливість – на "Трої" люблять своїх. Це не містечковий патріотизм, а раціональний підхід – той, хто тут не живе, не знає проблем найвіддаленішого масиву, тому обіцятиме за стандартним темником: метро на Троєщину, робочі місця на районі, боротьба з вуличним криміналом і так далі. Тут навіть виробився тест на кандидатів-брехунів – тих, хто обіцяє добудувати Подільського моста і прокласти ним гілку метро.

Щодо ідеологічної картини, то це один із тих округів, де партійна приналежність кандидата грає далеко не першу роль. Хоча нацдеми мають певну перевагу, історія виборів доводить, що вона не така разюча, як, приміром, на Оболоні.

Отже, про історію перемог і поразок кандидатів у народні депутати від Троєщини. У 90-х роках тут регулярного балотувався "рухівець" Олександр Чорноволенко. Він перемагав, проте через низьку явку, яка не дотягувала до 50%, ніяк не міг отримати мандат. На виборах 1998 року Олександр Віленович йшов і по списках НРУ (№43), і по округу. Тоді так можна було. На окрузі він програв Анатолію Мокроусову, на той момент голові Ватутінської РДА, але все ж став депутатом за списком. Мокроусов за радянських часів очолював Ватутінський райком Компартії, був депутатом Верховної Ради УРСР.

Обравшись вже до Верховної Ради незалежної України, Анатолій Олексійович опинився у фракції СДПУ (о), згодом – у партії "Єдність" столичного голови Олександра Омельченка. Саме від неї він балотувався на Троєщині і в 2002 році. Його головним опонентом замість Чорноволенка був інший "рухівець" Ігор Шевченко, висунутий блоком Ющенка "Наша Україна". Шевченко програв. У його штабі нарікали на адмінресурс багаторічного очільника району. У парламенті 4-го скликання Мокроусов змінив кілька фракцій – "Єдність", "Народовладдя", "Деміціативи", і зрештою опинився у прокучминій "За Єду".

У 2002 році, як і в 1998-му, за любов виборців Троєщини конкурували нацдем і представник влади. Останній вигравав. На той час 2015-й округ став у столиці одним із небагатьох, де перемогу отримав не висуванець "Нашої України". Це до ідеологічної складової, про що йшлося вище.

Вибори 2006 року відбулися за партійними списками, в Деснянському районі трійку лідерів склали "Блок Юлії Тимошенко", "Наша Україна" і Партія регіонів. У п'ятірку ввійшли соціалісти і Блок Литвина. За три роки, на дочасних виборах 2007-го, розклад був майже той самий, єдине – БЮТ отримав ще більше голосів деснянців.

На виборах 2012 року, коли повернулися мажоритарні округи, на Троєщині розгорнулася справжня війна за мандат між Володимиром Яворівським, висунутим об'єднаною опозицією, та цілою групою бажаючих отримати депутатство. Кажуть, що поява "вічного депутата" Яворівського на цьому окрузі мотивувалася опозиціонерами просто: аби перемогти, має бути впізнавана фігура. Головною слабкістю опозиційного висуванця була його необізнаність з проблемами округу, куди його "десантували". За задумом же влади, основну конкуренцію йому мав скласти Валерій Борисов, столичний "регіонал", який очолив раду громадських організацій "За Троєщину". Вивіска цієї організації досі майорить на одній із будівель в районі "Фестивального".

Але троєщинці показали Борисову червону картку, хоча він вів дуже активну кампанію. "Регіонал" посів лише четверту позицію з 14,27%. Вище за нього опинилися "ударівка" Валентина Сокур (14,87%) та відомий столичний бізнесмен Олександр Ліщенко, який балотувався самовисуненням (15,9%). Він пов'язаний з Троєщиною, так би мовити, свій, але цього йому не вистачило, аби завадити Яворівському стати депутатом. Ставка опозиціонерів спрацювала – 36,66% голосів непоганий результат, як для округу, де виборці оминають дільниці.

Потрапивши до парламенту, Яворівський під час виступів завжди наголошував, який округ його обрав. Але вдруге, на дочасних виборах 2014-го, мешканці масиву йому відмовили. Він був висунутий "Батьківщиною" і з 13,7% посів лише четверте місце. А трійку лідерів склали "фронтовик" Михайло Іщенко (це було неочікувано, адже на момент балотування його посада першого заступника директора КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району навряд чи додавала йому впізнанності), висуванець БПП, відомий в районі бізнесмен Анатолій Карпенко та переможець Борислав Береза. Борислав Юхимович, якого в телеефірах титрували як "правосєка", йшов самовисуванцем. Його результат – 29,4% не надто високий, але цього вистачило, аби отримати мандат.

Перемога Берези на Троєщині для багатьох стала несподіванкою – вискочив, як Пилип з конопель. Насправді його успіху сприяло кілька факторів. По-перше, він майже місцевий, тобто, знає проблеми округу. По-друге, приналежність до "Правого сектору", на той момент ідеалізованого ЗМІ, додала Березі рейтингу. По-третє, проти нього почали боротися ближче до завершення кампанії, та й то "викриття" на кшталт оприлюднення колишнього прізвища Берези Бляхер в інтернаціональному Києві абсолютно нічого не означає. До того ж, він ніколи і не приховував свого єврейського походження.

По-четверте, звичайний кандидат-мажоритарник, яких сотні, часто з'являвся в телевізійних ефірах центральних телеканалів. Найвідоміший випадок - за кілька тижнів до дня голосування на Троєщині сталася сутичка між "правосєками", яких привів Береза, й охороною забігайлівки з ігровими автоматами. Судячи з відео, яке показували по телебаченню, місцеві віддухопелили нападників, міліція грала роль "пасивних дурників", а кандидат – грози троєщинських вулиць. З гаслом "ми очистимо Троєщину від наливайок" Борислав Юхимович став улюбленцем жителів масиву. А ще у нього були креативні біл-борди, а не такі, як у конкурентів, наче під копірку.

Це вже пізніше з переписки редакторки новин льовочкіновського "Інтера", росіянки Марії Столярової, депортованої з України, з'ясується, що Береза був для неї "найбільш вдалим проектом". Про ту переписку зараз вже мало хто й пам'ятає, бо розслідування поклали під сукно. То ж на наступних виборах Береза цілком може спробувати свої сили на Троєщині знову. Пивні точки перед камерами можна закрити, приміром. Проте не варто забувати, що двічі тут вдавалося перемогти лише Мокроусову, який мав адміністративні важелі.

Особливої активності когось із майбутніх кандидатів на окрузі не видно (і Берези також). Працюють "свободівці" - в сусідньому 215-му, до якого входить і частина Троєщини, двічі перемагав їхній Андрій Іллєнко. Можна припустити, що націоналісти зазіхнуть і на 213-й. Однак перспективнішим виглядає інший варіант: округ віддадуть комусь із мерії. Той візьметься латати шляхи, демонтувати наливайки, влаштовувати турніри для молоді, облагороджувати прибудинкові території та щільно працювати із соціально незахищеними виборцями.