Партії-невидимки: Коли українці побачать на виборах список "добрих самарян"

Останнім часом серйозно активізувалися розмови про об'єднання опозиції. Власне, подібні чутки виникають щоразу, коли в повітрі пахне виборами. Але не дуже зрозуміло, хто з ким і як буде об'єднуватися. У Depo.ua виникло логічне питання: а хто ж у нас є тією самою опозицією, які партії готові об'єднуватися, враховуючи, що в державному реєстрі – їх понад 350!

Майже половина з нині існуючих українських політичних партій з'явилися впродовж 2014-2016 років (тільки за 2015 рік було зареєстровано 79 партій). Але зараз тренд на кишенькову політсилу явно пішов по низхідній: за минулий рік було зареєстровано лише три політпартії.

Загалом в Україні зараз налічується 354 партії – це один з найвищих показників серед всіх країн світу. Серед них тільки козацьких п'ять штук: політична партія "Козацька слава", Всеукраїнська козацька партія, "Партія козаків України", "Козацька українська партія", "Козацька народна партія". Так, що за великим рахунком більше комбінацій для створення "козацьких" партій і не залишилося…

Цікаво, що в Україні існує чимало етнічних партій. Дві угорські - Партія угорців України "КМКС" та Демократична партія угорців України – на слуху і демонструють активність на Закарпатті. А от про діяльність Польської чи Грузинської партії взагалі нічого не чутно. Ба більше, українські "грузини", які зареєструвалися в січні 2016 року, мовчали під час подій з екстрадицією Саакашвілі. Разом із Грузинською партією була зареєстрована і Циганська партія України. Яка чомусь не підняла галас після нещодавнього розгрому радикалами ромського табору в Києві.

Також в Україні існує чимало регіональних партій. Йдеться про такі проекти як "Патріоти Волині", Галицька партія, Одеська партія, ВО "Черкащани" (до 2015 року вона мала назву "Християнсько-демократична партія України"), деякі з них представлені у радах місцевого рівня. Також можна згадати про "Кияни передусім!" екс-голови Шевченківської РДА столиці Віктора Пилипишина, діяльність якої давно згорнута, але реєстрація збережена.

Є й чимало партій, з назв яких, м'яко кажучи, непросто визначитися з їхньою ідеологією. Чого лише вартує партія "Добрий самарянин" - зрозуміло, що партія має займатися добрими справами, але якими? Досить відомою є "тролінг"-партія "Блок Дарта Вейдера". Але ж там хоча б є пізнаваний "лідер". А як пояснити ідеологію партій "Олімп", "Адвокат", "Ми зможемо" (що саме зможемо?), "Колос миру", "Україна славетна", "Важливий кожен". А як гарно звучить назва - "Партія порядних громадян"…

Навіщо потрібна така сила-силенна політичних проектів? У першу чергу, бо це – вигідний бізнес. Не є секретом, що партії часто використовують для технічних цілей: вони можуть передавати власні місця в дільничних виборчих комісіях на користь зацікавлених кандидатів та партій. Яскравий приклад: парламентські вибори 2012 року, коли чотири малоневідомі партії – "Союз анархістів України", "Братство", "Русь Єдина" (та сама, яка під вибори 2006 року змінила назву на "Партія політики Путіна" та набрала лише 0,12%), "Руська єдність" (діяльність якої з 2015 року заборонена Мінюстом) - навіть не висуваючи власні списки кандидатів, отримали понад 20% представників в окружних виборчих комісіях. Тоді у ЗМІ писали, що ці політсили та деякі інші "партії-невидимки" використовувалися "під" тодішню владу, а серед членів комісій виявилися члени Партії регіонів.

Чи можуть цю технологію використати на наступних виборах? Цілком, але схоже, вже зараз партійний "ринок" перенасичений і не потребує створення нових політичних сил, вся цінність яких полягає у наявності печатки і реєстрації Мінюсту. Для реалізації схеми з комісіями абсолютно не потрібна наявність 350 політсил. Для цього цілком достатньо кілька десятків партій-"пустушок".

Ще однією причиною зниження темпів "розмноження" партій стало суттєве зменшення попиту на їх купівлю, а також демпінг з боку конкурентів. Подейкують, що раніше ціни варіювалися від 80 до 200 тисяч доларів. Зараз, як розповідають в кулуарах, цілком реально придбати партію за 30-50 тисяч. Але мало хто готовий викласти кошти за таку "цяцьку".

Водночас згідно зі змінами до закону "Про політичні партії в Україні", які ухвалили ще у 2016 році, у статті 24 були чітко прописані умови анулювання реєстрації партій. Однією з головних причин для цього є "невисування політичною партією своїх кандидатів по виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років". Тут варто зазначити, що президентські вибори відпадають для абсолютної більшості партій автоматично: застава для кандидата становить 2,5 мільйона гривень. Отже, дозволити собі таке задоволення зможе лічена кількість політичних сил.

Що ж до парламентських виборів, то тут є свої нюанси. Справа в тому, що згідно з законом "Про вибори народних депутатів України", кожна партія перед реєстрацією свого передвиборчого списку "має внести грошову заставу у розмірі однієї тисячі мінімальних заробітних плат". Станом на зараз, коли мінімальна зарплата складає 4200 гривень, все це виллється в досить солідну суму – 4 мільйони 200 тисяч гривень.

Щоправда, є варіант, завдяки якому можна спробувати обійти цю норму: просто висунути одного кандидата як представника своєї політсили по мажоритарному округу. Адже фактично це участь партії, хай і в особі однієї-єдиної персони. Тоді це обійдеться значно дешевше – усього в 12 "мінімалок" - себто в 50 тисяч 400 гривень. Та не виключено, що Мінюст не розцінить це як повноцінну участь тієї або іншої партії у виборах.

То ж є надія, що після найближчих виборів почнеться "відсів" партій, які зареєстровані вже понад 10 років (а таких наразі трохи менше, аніж 150), але реально в політичному процесі вони не беруть жодної участі. В Україні налічується не більше трьох десятків реально "живих" партій, які справді можуть, бодай, на локальному рівні впливати на політичні процеси в державі.