Соціолог Олександр Медведєв: Наступний президент буде найбільш нелегітимним в історії України

На виборах 2014 року відбувся такий собі ексцес, коли "Народна фронт" Яценюка взяв на 10% більше, ніж йому давали соціологи. Чому так сталося і чи варто вірити рейтингам політиків, які публікуються сьогодні?

Розстановка сил на виборах того року змінювалася дуже швидко. У серпні стався Іловайский котел. Того літа взагалі відбулося багато трагічних подій. І це дуже сильно "підкосило" виборця БПП. Після таких потрясінь виборець хоче швидкої стабільності і визначеності. А "Народний фронт" при цьому вибрав дуже вдалий слоган: мовляв, якщо в один тур вибрали президента, то в один тур потрібно вибрати і прем'єр-міністра. Всі розуміли, що парламентська криза, коли Рада буде довго і сумно вибирати спочатку спікера, потім затверджувати прем'єра – криза в момент війни нікому не потрібна. І це пояснює стрімке зростання рейтингів "Народного фронту" - людям хотілося якнайшвидшого завершення виборів і покладання відповідальності на когось конкретного.

Чому результат "Народного фронту" не було передбачено? У соціології, коли проводиться опитування, від моменту, власне, опитування до публікації результатів проходить якийсь час. А наповненість подіями була дуже великою. І поки "підходили" результати опитувань, стався Іловайськ, відбулася зміна емоційного стану виборців і це відбилося на рейтингах. Але в оприлюдненні соціологами результати досліджень ці зміни ще не встигли потрапити. З іншого боку, про зростання "Народного фронту" соціологи знали з гарячих оперативних опитувань. У медіа це не з'являлося. Але тенденцію соціологам було видно.

Тим не менш соціологам не вдалось уникнути звинувачень у спробах маніпулювання результатами. І з огляду на це: чи існує в Україні ринок "замовних" результатів соціологічних досліджень?

Слід говорити про те, що у нас замовними можуть бути не соціологічні дослідження, а виступи соціологів, які представляють ті чи інші данні соціологічних досліджень. Тобто недостатньо взяти і отримати якісь цифри. А потрібно ще й отримати канали трансляції цих цифр. І це вже цілий комплекс медійних заходів. Під час виборів соціологія є важливою і як технологія. Вона є такою ж невід'ємною частиною виборчої кампанії, як і білборди. Вони всіх дратують, але без них тебе не сприйматимуть як учасника виборів. Аналогічно і з рейтингами: якщо тебе немає в соціологічних результатах декількох інститутів, то у тебе, вважай, немає виборців. Тому дехто з учасників виборів намагаються використовувати соціологію для легітимізації себе як реального кандидата.

Ваша компанія здійснює вимір настроїв в ході виборів в об'єднаних територіальних громадах. Які електоральні процеси відбуваються на цьому рівні?

Ми констатуємо, що виборець демонструє значний рівень недовіри до політичних партій, до державних інституцій. При цьому 80% людей не готові брати ініціативу на себе і починати, наприклад, власний бізнес. Це виглядає так, ніби є невдоволення владою, але от самі люди змінюватися не хочуть - навіть якщо будуть створені для них тепличні умови для розвитку. Вони хочуть, щоб будувалися дороги, ферми, щоб розвивалося село, щоб були більші бюджети ОТГ, але брати на себе ініціативу і щось міняти вони не готові. При цьому ми бачимо, що люди можуть беззастережно довіряти якомусь депутату-мажоритарнику. Тобто люди довіряють тому, хто ближче. А чим вищим стає рівень виборів, тим довіра стає меншою.

В такому випадку з чим може буте пов'язане очікування можливого соціального вибуху, або, будемо говорити прямо, нового майдану?

Я не хочу нічого пророкувати, але влада в Україні так і не навчилася розуміти і сприймати факт, що суспільство дорослішає дуже швидко. І все більше задає правильні питання. І більше замислюється над складними питаннями. Дві попередні революції показали, що відсоток критично мислячих людей зростає.

Ми порівнюємо свою ситуацією із, наприклад, європейською. Але громадянин Європи народжується і живе в стабільному правовому полі. І таке поле Європа будує вже кілька століть. Ми ж народилися в одному правовому полі, потім нас перемістили в інше правове поле. Потім ми пережили два майдани. Тож український процес йде, я б сказав, навіть дуже швидко.

Ось момент, який відображає дорослішання нації. Наприклад, довгий час при Януковичі ніяких майданів не було, але була Врадіївка. І ой-ой-ой яка вона була! І другий Майдан, який ми називаємо Революцією гідності, зародився саме там. Адже "врадіївку" переживала не тільки Врадіївка, а й вся Україна. Вся активна складова України стежила за тими подіями. А потім трапилося непідписання угоди з ЄС і за ним - Майдан. Я впевнений, що це події одного порядку.

Влада ж і досі уникає розуміння, що процес йде, що процес становлення нації він не закінчений. У нас є характер, є прагнення і бажання. Але в той же час у нас є пережитки. І кожен українець з цими пережитками по-своєму бореться. І ці зміни, ця боротьба відображаються в тих питаннях, які ми піднімаємо і як ми на них відповідаємо.

При цьому соціологія не показувала, що населення України готове до Майдану. У нас люди схильні до приховування емоційних реакцій. Так, в один момент, якщо їх в теплій атмосфері на дивані запитують: чи готові вони виходити на Майдан, то люди відповідають – "ні". Тим самим просто не демонструють свого істинного емоційного стану.

Але треба усвідомлювати, що основні маркери, які свідчать про накопичення невдоволення у критичної маси людей, вже горять як що не червоним, то помаранчевим так точно. Тобто люди ставлять "відмітку" навпроти найбільш важливих для них життєвих питань – таких як ціни на продукти, на ЖКГ, на транспорт, відмічаю як гостру проблему зменшення рівня своїх доходів, можливостей зростання і т.і. Таких людей вже більше половини. Отже я роблю висновок, що ситуація близька до критичною. Але поки в країні іде війна, вірогідність масових та довготривалих протестів дуже мала.

Якщо про це напруження знають соціологи, то чому про нього не знає влада?

Влада вчергове наступає на граблі, не усвідомлюючи як швидко дорослішає суспільство. Як воно задає все більш і більш правильні питання. Прості, але логічні питання про те, скажімо, чому у нас такі великі ціни на тепло, або чому дорожчає газ – і при цьому чиновники "Нафтогазу" виписують собі грандіозні премії? В той самий час як 30% населення живе на мінімальну зарплату.

Влада занижує рівень життя людей, підвищуючи ціни. Але при цьому навіть не намагається виправдати підвищення ціни підвищенням якості. Візьмемо, приміром, вартість проїзду в громадському транспорті у Києві: ціну підняли до 8 грн, але чим це мотивували? Чи виправдали підвищення ціни зростанням якості або обсягу послуг? Очевидно, що ні. І таким чином без відповіді залишається чергове доросле питання з боку суспільства.

Тобто має місце розшарування суспільства. А розшарування суспільства за економічною ознакою - це одна з ознак росту протестних настроїв. Варто сказати, що українці ніколи не виходили на вулицю чисто з економічними вимогами. Але якщо виникає якийсь драйвер, то гнів вже йде як каток. І в цьому катку будуть і премії Нафтогазу, і 8 гривень на громадський транспорт та інш.

Чи варто очікувати загострення в період президентської кампанії?

Я думаю, не варто. Оскільки увага суспільства до цих виборів буде рекордно низькою. В першу чергу тому, що виборець не відчуває своєї причетності до цього вибору, адже обирати йому доведеться знову зі старих політиків, в умовах, коли немає кандидата, на якому зосереджено симпатії значної частини суспільства. Якщо ми подивимось рейтинги, то побачимо що жоден з потенційних кандидатів не виходить за межі 20%. І це фактично "стеля" для кожного з них.

Також ми не бачимо, щоби був виконаний запит суспільства на нові обличчя. Да, ми бачимо в рейтингах музиканта Вакарчука і коміка Зеленського, але я сумніваюся взагалі, що хоч один з них взагалі братиме участь у президентських виборах. А інших "нових" соціологи нам не пропонують.

З іншого боку, у 2014 році, коли Порошенка обрали у першому турі, нас мобілізували Майдан, Крим, війна на Сході… Всі прагнули швидше закінчити це все. Сьогодні ж таких драйверів немає, точніше ми до них звикли. І стимулів обирати "аби когось", тільки б закінчити кошмар, нині немає. Тому припускати, що явка може бути такою, як в 2014 році - це дуже далеко від реальності. Люди просто не підуть голосувати. І в результаті ми отримаємо самого нелегітимного президента, який буде обраний мізерною кількістю голосів виборців. Він буде легальним, але нелегітимним. Тому я очікую, що вибори навесні пройдуть тихо.

Які стратегії і технології будуть використовуватися на президентських виборах?

Ми розуміємо, що Порошенко буде грати генерал-фельдмаршала, який повинен забезпечити перемогу: мовляв, вибачте, тоді не вийшло перемогти, але зараз точно вийде. Плюс на його боці можуть бути електоральні подачки з бюджету. Які - залежать від його комунікації з прем'єр-міністром.

Ми також вже бачимо новий образ Тимошенко. І вона вважає, що може з цим образом "взяти".

Дуже важливий фактор - Гриценко. З одного боку, можна не звертати уваги на кандидата, у якого є якийсь рейтинг, але немає ресурсу. А без ресурсу рейтинг буде розпорошено. Але з іншого боку, на нього можуть звернути увагу і ті, у кого є ресурс. Тож якщо додати йому ефір та інший ресурс, то він цілком може сформувати певну тенденцію. Рейтинг Гриценка сьогодні - близько 10%. І це дає можливість залучати його регіональним прихильникам місцевий ресурс. Багато хто бачить в Гриценку фігуру, яка може привернути увагу і медійних спонсорів.

У Гриценка повинен бути або свій телеканал, або хтось має йому купити доступ на телеканали. Тобто потрібні якісь олігархічні ресурси. Внутрішні або зовнішні. Тут варто також враховувати, що його електоральна підтримка дуже сильно перетинається з полем Тимошенко. І це може зацікавити її "ресурсних" суперників. Я думаю, що питання з Гриценком в такому ключі буде вирішуватися в вересні-жовтні.

Варто також розуміти, що Гриценко може спробувати зіграти і у власну гру - не проти, когось, або в рамках чиєїсь кампанії, а в рамках самостійної гри. Але для цього йому потрібно відшукати ресурси для структурної боротьби не в колі очевидних претендентів на перемогу.

Питання про ресурси. Одіозний Віктор Медведчук став опосередкованим власником каналу "112" і його ж називають тим, хто контролює "Ньюзван". Медведчук братиме участь у парламентських чи президентських виборах?

Про те, якою буде парламентська виборча кампанія ми зможемо сказати тільки після президентських виборів. Ми поки не бачимо учасників президентської кампанії. Ми не бачимо, як внутрішній і зовнішній капітали будуть впливати на вибори. Ми не бачимо, як Росія буде грати на виборах. Але ми зараз вже бачимо, що канали "112" і "Ньюзван" - найбільш рейтингові інформаційні телеканали – "гратимуть" в Медведчука.

А чому б Медведчуку не брати участь у виборах? Він не соромиться виходити на телеканали. З огляду на, що в країні сформовано запит на припинення війни і те, що Медведчук не буде домовлятися з Порошенком. Медведчук - це Російська федерація на виборах в Україні. Він щиро хоче закінчити війну на користь Росії? Думаю так. Він щирий у тому, щоб повернути систему і вертикаль Кучми, яку він разом з ним будував? Думаю, так.

Якщо Медведчук забере на себе симпатиків Рабиновича і Мураєва і набере 10% то цього звичайно мало, щоб виграти президентські вибори. Але цілком достатньо, щоб з таким багажем брати участь в парламентських виборах. Тож Медведчук може не стати президентом, але партія "За життя" не може на парламентських виборах набрати умовні 10% не висуваючи перед тим свого кандидата в президенти. Або таким кандидатом має бути Рабинович. Можливо буде так. Медведчук міг би залишатися сірим кардиналом, як він був раніше. Але публічний вступ в партію "За життя" для чогось здійснено. Мабуть вони прорахували настрої у суспільстві: втому від війни, втома від недореформ, рівень життя... І вирішили, що можна вже виходити в публічну площину. Навіщо потрібна ця публічність? Очевидно, для того, щоб брати участь у виборах, вигравати і в подальшому впливати на владу.

Багато що залежить від того, яким буде протистояння Медведчуку з боку проукраїнських політиків і ЗМІ. Ось, наприклад: чи можуть українські політики домогтися, щоб епізод з Медведчуком був знятий таки у фільмі про Стуса, і цей фільм побачили якомога більше українців, щоб усвідомити те, якою людиною є Медведчук? Думаю, це абсолютно реальне завдання. І якщо ми хочемо подолати вплив Путіна-Медведчука на Україну, нам доведеться здійснити багато в тому числі і медійних контрзаходів проти них, аби знизити рівень підтримки цієї політичної сили разом з іншими російськими сателітами, до мінімуму.